Сертифікація без сертифікаторів: парадокс українського будівельного ринку

Україна впроваджує процес контролю якості будівельної продукції, аналогічний тому, що діє в країнах ЄС. Це амбітні плани, які цілком можна назвати нормативною революцією на будівельному ринку.

Ідея, що запроваджена Законом «Про надання будівельної продукції на ринку», є актуальною: стара система сертифікації давно не здатна гарантувати відповідність продукції заявленим характеристикам, а це – пряма загроза безпеці людей. Проте шлях від задуму до практичного впровадження виявився значно складнішим, ніж очікувалося.

«Білі» виробники зацікавлені у чітких прозорих правилах контролю, але за умови, що ці правила поширюються на всіх без винятку. Нові правила мають викорінити «гаражних» виробників, які не дотримуються вимог будівельної продукції та не сплачують податки. Якщо держава не спроможна зупинити порушників у «сірій» зоні, це фактично легітимізує їхню діяльність: продукція без належної якості потрапляє на ринок, а сумлінний виробник опиняється у програшному становищі. У такій ситуації він рано чи пізно замислюється: чи не простіше самому піти в тінь, щоб мати змогу конкурувати з «сірим» ринком?

Загалом законодавство дає органу нагляду достатньо повноважень, щоб навести лад на ринку будівельних матеріалів. Перехід виробників із «сірої» зони у «білу» цілком реальний, хоч і витратний процес.

Але що робити сумлінному виробнику, який хоче виконати вимоги Закону, але не може цього зробити, зокрема через пасивність деяких субʼєктів владних повноважень?

На сьогодні система визначення технічної прийнятності в Україні практично не працює. Для подолання цієї прогалини й треба озвучити проблематику, яка склалася на ринку:

1. 1. Відсутність комунікації між Державним підприємством «Адміністратор містобудівного кадастру на державному рівні» та органами з визначення технічної прийнятності (ОВТП): останні не можуть створити електронні кабінети в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (ЄДЕССБ). ДП «Адміністратор містобудівного кадастру на державному рівні» не може створити електронні кабінети для ОВТП. Дійшло до того, що проти ДП відкрито судове провадження за бездіяльність.
   2. Без кабінетів в ЄДЕССБ виробники не можуть подати заявку на оцінку прийнятності продукції, коли відсутні і гармонізовані ДСТУ EN, і EAD.
   3. Відсутність Національної організації органів з визначення технічної прийнятності унеможливлює розроблення та прийняття національних документів оцінки. Будь-який новий будівельний матеріал, для якого немає готового стандарту, фактично опиняється поза законом.
   4. Відсутність у ОВТП повноважень щодо оцінювання прийнятності всіх 36 передбачених кодів будівельної продукції – частина матеріалів знову випадає з правового поля.

Завдання учасників будівельного ринку – розвʼязати ці проблеми.

З власного досвіду знаю, як довго та складно отримати відповіді від ОВТП/лабораторій ЄС та провести сертифікацію.

Якщо українські ОВТП та лабораторії добʼються визнання своїх документів на території ЄС – це відкриє великий ринок. За умови якісних сервісних послуг українські органи зможуть і заробляти, і залучати валютну виручку в Україну.

Якщо ж «промисловий безвіз» запрацює, а українські органи не будуть готові надавати сервіс – оперативно відповідати на запити, вчасно надавати документи, дотримуватися термінів – виробникам буде простіше проходити випробування в інших країнах ЄС. Це бізнес, і, як кажуть: «Виживає не найсильніший вид і не найрозумніший, а той, що найкраще пристосовується до змін» – тобто адаптуйся або помри.

Борис НІКОЛЕНКО

Директор ТОВ «Завод «Імператив»

Заступник Голови Комітету з питань будівельної продукції КБУ

Адвокат